Теорія прихильності Боулбі: чому одні діти звикають до садка за три дні, а інші за місяць

У 1930-х британський психоаналітик Джон Боулбі працював у лондонській дитячій клініці й звернув увагу на спільні риси в історіях дітей, яких направляли до нього через крадіжки та інші прояви делінквентної поведінки. Дослідивши історії 44 дітей і порівнявши їх з контрольною групою без історії правопорушень, він виявив, що серед 14 дітей, яких описували як емоційно відсторонених, дванадцятеро пережили тривалу розлуку з матір’ю в ранньому дитинстві, тоді як у контрольній групі такий досвід траплявся лише двічі.

Опубліковане 1944 року дослідження стало одним із перших кроків до формування теорії прихильності. Уже 1951 року ВООЗ запросила Боулбі дослідити становище дітей-сиріт у повоєнній Європі, а його висновки істотно вплинули на подальший розвиток психології розвитку та дитячої психіатрії. До речі, саме питання адаптації – одне з перших, які батьки ставлять, коли обирають приватний дитячий садок для дитини.

Що таке «безпечна база» і чому це не про балування

Американська психологиня Мері Ейнсворт експериментально перевірила ідеї Боулбі за допомогою процедури «Дивна ситуація». Дитину ненадовго залишали в незнайомому приміщенні з іграшками, спостерігаючи за її реакцією на коротке розлучення з основним доглядачем і подальшу зустріч. За результатами цих спостережень Ейнсворт описала три основні типи прихильності:

• надійний;
• тривожно-амбівалентний;
• уникаючий.

Пізніше дослідники Мері Мейн і Джудіт Соломон виокремили ще один – дезорганізований.

Діти з надійною прихильністю сприймають близького дорослого як «безпечну базу». Вони засмучуються під час розлуки, але після повернення швидко заспокоюються й знову переходять до дослідження навколишнього середовища. Це пов’язано не з рівнем поблажливості батьків, а з передбачуваністю та послідовністю їхньої взаємодії з дитиною.

Чому темп адаптації – це історія стосунків, а не характер дитини

Саме цим частково пояснюється, чому одна дитина звикає до садка вже за кілька днів, а іншій може знадобитися кілька тижнів. Дітям із надійною прихильністю зазвичай легше вибудовувати довірливі стосунки з новим значущим дорослим, адже їхній попередній досвід формує очікування, що поруч є людина, якій можна довіряти. Якщо такий досвід був менш стабільним, дитині може знадобитися більше часу, щоб переконатися: новий дорослий також є передбачуваним і надійним.

Різниця в тривалості адаптації сама по собі не свідчить ні про проблеми в дитини, ні про помилки батьків. Найчастіше вона відображає індивідуальний досвід стосунків і особливості конкретної ситуації.

Що це означає для батьків на практиці

Розуміння цього механізму допомагає зменшити почуття провини через «надто довгу» адаптацію. Швидкість звикання до нового середовища не є показником любові батьків чи правильності виховання й у багатьох випадках вкладається в межі вікової норми.

Найкраще, що можуть зробити дорослі – залишатися послідовними: чітко прощатися з дитиною, а не зникати непомітно, дотримуватися обіцянки повернутися в домовлений час і дати їй стільки часу на адаптацію, скільки вона справді потребує. Якщо ж адаптація супроводжується тривалим сильним стресом або іншими труднощами, варто обговорити ситуацію з вихователями чи дитячим психологом.